Рококо: Вишукане мистецтво 18 століття
Рококо – це стиль у мистецтві, що виник у Франції на початку 18 століття та став символом елегантності, легкості та аристократичного гедонізму. Назва походить від французького слова “rocaille”, що означає декор з мушлями та камінцями, подібний до прикрас гротів. Цей стиль був реакцією на важку, помпезну бароко епохи Людвіга XIV, коли після його смерті в 1715 році регентство Філіпа Орлеанського відкрило шлях для більш інтимного та грайливого мистецтва.
Історія рококо починається в Парижі, де аристократія, покинувши Версаль, повернулася до міських резиденцій. Дизайнери інтер’єрів, такі як П’єр Ле Потр, Жюст-Орель Мейсоньє, Жан Берен та Ніколя Піно, розробили легший стиль декору з вигнутими лініями, асиметрією та натуральними мотивами. До 1730-х років рококо поширилося Європою: в Німеччині та Австрії воно поєдналося з бароковими елементами в релігійній архітектурі, в Італії – переважно у Венеції з фресками, а в Англії – в меблях та портретах. У Франції стиль досяг піку в 1740-1750-х, але до 1760-х зазнав критики від просвітників, як Вольтер та Дідро, за надмірну декоративність, поступившись неокласицизму.
Характеристики рококо вражають своєю витонченістю. В орнаменті домінують криві “C” та “S”, мушлі, квіти, листя та асиметричні композиції. Кольорова гама – пастельна: блідо-рожевий, зелений, слонова кістка, золото. Дзеркала використовувалися для створення ілюзії простору. У живописі – легкі теми: кохання, міфологія, пасторальні сцени, фете галант (галантні свята). Картини відрізняються м’яким пензлем, світлим тоном та чуттєвістю. Скульптура – інтимна, натуралістична, з різними поверхнями. Меблі – вигнуті форми, позолота, порцелянові вставки. Архітектура – стукко, фрески, пишний декор.
Ключові художники рококо втілювали його дух. Антуан Ватто (1684–1721) започаткував стиль картиною “Відплиття на Кіферу” (1717), де зобразив аристократів у пасторальному раю з меланхолійним відтінком. Франсуа Буше (1703–1770), перший художник Людвіга XV, відомий чуттєвими ню, як “Туалет Венери” (1751) та портретом мадам Помпадур (1756), що поєднують розкіш та еротизм. Жан-Оноре Фрагонар (1732–1806) створив скандальну “Гойдалку” (1767–1768), повну грайливості та сексуальних алюзій. Жан-Батіст Шарден (1699–1779) фокусувався на побутових сценах, як “Мильні бульбашки” (1733–1734), додаючи реалізму. В Італії Джованні Баттіста Тьєполо (1696–1770) малював грандіозні фрески, як “Алегорія планет та континентів” (1752). Каналетто (1697–1768) зображував венеціанські краєвиди, а в Англії Томас Гейнсборо (1727–1788) – “Синій хлопчик” (бл. 1770). Елізабет Віже-Лебрен (1755–1842), придворна художниця Марії-Антуанетти, відома автопортретами, як “Автопортрет у солом’яному капелюшку” (1782).
Приклади рококо в архітектурі: у Франції – салон принцеси в Отелі де Субіз (1732) Жермена Бофрана; в Німеччині – Амалієнбург (1734–1739) Франсуа де Кювільє, церква Чотирнадцяти святих (1743–1772) Бальтазара Ноймана та Візкірхе (1745–1754) Домінікуса Ціммермана. Декоративне мистецтво: срібло, порцеля, меблі з вигнутими ніжками та квітковими орнаментами.
Вплив рококо поширився на музику (стиль галант у Гайдна та Моцарта) та моду. Хоча стиль критикували за легковажність, він відображає перехід від абсолютизму до просвітництва. Сьогодні рококо надихає дизайн, моду та кіно, символізуючи розкіш 18 століття.
| Художник | Ключова робота | Рік | Опис |
|---|---|---|---|
| Антуан Ватто | Відплиття на Кіферу | 1717 | Фете галант з аристократами в пасторалі. |
| Франсуа Буше | Туалет Венери | 1751 | Чуттєве ню богині з путті. |
| Жан-Оноре Фрагонар | Гойдалка | 1767 | Грайлива сцена з коханцями в саду. |
| Джованні Баттіста Тьєполо | Алегорія планет | 1752 | Фреска з богами та алегоріями. |
| Томас Гейнсборо | Синій хлопчик | 1770 | Портрет у кавалерському костюмі. |
Рококо не лише мистецтво, а й культурний феномен, що увічнив аристократичні ідеали. Воно еволюціонувало від французьких салонів до німецьких церков, демонструючи універсальність. Критика стилю за надмірність підкреслює соціальні контрасти епохи, коли 90% багатства належало аристократії. Дослідження показують, що рококо вплинуло на неокласицизм, додаючи йому емоційності. У 19 столітті стиль відроджувався в “другому рококо”, а сьогодні надихає сучасних дизайнерів.