Перш ніж стати художником, Юрій Гузенко пройшов школу життя, яка загартувала його характер. Після школи працював слюсарем у рідному Комсомольську, згодом — у Харкові. Цей досвід, далекий від високого мистецтва, парадоксальним чином розвинув у ньому ту особливу витривалість і зосередженість, які пізніше стануть невід'ємними рисами його творчого методу. Після служби в армії він нарешті повертається на шлях мистецтва: у 1986 році вступає на живописне відділення Дніпропетровського художнього училища, а з 1988 року продовжує навчання на факультеті реставрації живопису Київського державного художнього інституту. Саме там, у майстернях alma mater, він оволодіває тією алхімією кольору, що дозволяє повертати до життя твори, майже втрачені для історії.

Феномен Юрія Гузенка полягає в його здатності працювати на межі між земним і небесним. Він — художник-монументаліст, а це означає, що його полотном стає сам простір: стіни, склепіння, фасади. Розписи інтер’єрів, іконостаси, фрески — усе це не просто робота, а служіння. Його пензель торкався стін легендарних святинь: Успенського собору Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Святого Миколая Притиска. Кожен розпис — це не декорування, а молитва в кольорі. Композиція «Покрова Пресвятої Богородиці» на західній екседрі Миколаївської церкви — це не просто зображення, а богослов’я в образах, де кожен відтінок має своє значення, де сяйво фарб говорить про присутність благодаті, а глибока синява — про безмежжя вічності.

Володіючи усіма техніками живопису — від яєчної темпери до багатошарового олійного письма, — він однаково вільно творить у будь-яких стилістиках: від суворого візантійського канону до витонченого бароко, від академічного реалізму до сміливих сучасних пластичних рішень. Така універсальність дозволяє йому бути не просто виконавцем, а справжнім співавтором простору, щоразу знаходячи саме ту мову, якої потребує місце.

Та справжнє покликання Гузенка — реставрація. Не та, що просто підмальовує й освіжає, а та, що є «хірургією минулого». У 2002 році він брав участь у реставрації живопису Одеського національного академічного театру опери та балету — одного з найвидатніших архітектурних шедеврів України. Працювати з такими об’єктами — це немов вступати в діалог із першотворцями, намагатися не просто повторити їхню техніку, а зрозуміти їхній задум, їхній порух душі. Юрій Гузенко володіє цим рідкісним даром — чути голос епохи крізь століття й відроджувати його у фарбах.

Одним із знакових проєктів такого відродження стало відтворення втраченого розпису для Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Побудований на початку ХХ століття в стилі українського архітектурного модерну, цей музей є одним із найстаріших в Україні та справжньою перлиною Полтави. Відновити його інтер’єрний живопис означало не просто повернути фарби на стіни, а воскресити дух епохи, що його породила. Під орудою Юрія Гузенка ця робота стала не реконструкцією, а радше чуванням — уважним вдивлянням у минуле, щоб повернути йому голос.

Його творча географія охоплює не лише Україну. Розпис палацу Пашинського в Польщі (1997) — це свідчення того, що справжнє мистецтво не знає кордонів. Його мова універсальна, бо вона звертається до того, що є спільним для всіх культур, — до відчуття прекрасного, до прагнення вічності.

У компанії «Голд Арт Лайн» Юрій Гузенко обіймає посаду головного художника, і це не просто формальність. Він — той самий «Homo Faber», Людина, що творить, яка стоїть біля витоків кожної ідеї. Якщо команда компанії — це оркестр, що створює симфонії простору під ключ, то Гузенко в ньому — той, хто тримає камертон. Окрім знакових державних об’єктів, він неодноразово виступав головним художником у численних приватних проєктах: резиденціях, палацах і представницьких інтер’єрах, де його пензель перетворював простори на унікальні артефакти, що з часом лише зростатимуть у ціні. Його досвід реставратора, його чутливість до кольору та світла, його вміння працювати з сакральними об’єктами — усе це стає запорукою тієї самої «аури неповторності», яка є візитівкою компанії. У світі, де масове виробництво прагне штампу, він залишається адептом унікальності: кожен його проєкт — це не тиражована копія, а артефакт, що з часом лише зростатиме в ціні, перетворюючись на антикваріат майбутнього.

Юрій Гузенко не просто працює з фарбами — він працює з часом. Його реставраційні проєкти повертають нам те, що, здавалося, назавжди втрачено. Його розписи створюють нові смисли, які будуть прочитані нашими нащадками. У кожному мазку, у кожній лінії, у кожному відтінку, що лине з-під його пензля на стіну храму чи полотно ікони, він залишає частинку власної душі, перетворюючи ремесло на священнодійство. І поки світ поспішає, він — людина, що чує голос вічності, — неквапно творить її у кольорі. Бо справжнє мистецтво, як і справжня віра, не терпить метушні. Воно просто є. І буде завжди.