Маньєризм, художній рух 16 століття, виник як відповідь на досконалість Високого Відродження. Він панував в Італії з приблизно 1520 по 1590 рік, поширюючись на Європу, і характеризувався штучністю, елегантністю та спотворенням людських форм. Назва походить від італійського “maniera” — стиль або манера, вперше вжита Луїджі Ланці у 18 столітті.
Історичний контекст маньєризму пов’язаний з кризами епохи: Реформацією Мартіном Лютером (1517), відкриттями Нового Світу та геліоцентричною моделлю Коперника, що підірвали гуманістичні ідеали. Художники, відчуваючи вичерпаність стилів Рафаеля та Леонардо, відійшли від гармонії та натуралізму до інтелектуальної виразності. Ранній маньєризм (до 1535) — анти-традиційний, високий — витончений придворний стиль.
Характеристики: подовжені кінцівки, маленькі голови, складні пози, сплощений простір, неприродні кольори та асиметрія. Фігури часто в серпентинових формах (від статуї Лаокоона), з акцентом на декоративність та еротику. Теми — міфологічні, алегоричні, релігійні, з відчуттям ізоляції та напруги.
Піонери — флорентійці Джакопо да Понтормо та Россо Фіорентіно. Понтормо у “Знятті з хреста” (1525–1528) показав вихрові фігури та яскраві кольори. Россо у “Знятті з хреста” (1521) — емоційну агітацію. Парміджаніно, “батько офорту”, створив “Мадонну з довгою шиєю” (1534–1540) — з подовженою Мадонною, стиснутими ангелами та неоднозначним простором.
У Флоренції Бронзіно, учень Понтормо, малював холодні портрети, як “Елеонора Толедська” (1545), та алегорії, як “Алегорія з Венерою та Купідоном” (1545). У Римі послідовники Рафаеля — Джуліо Романо, Періно дель Вага — розвивали витончений стиль. Скульптура: Бенвенуто Челліні (“Персей з головою Медузи”, 1545–1554), Джамболонья (“Викрадення сабінянок”, 1581–1583) — спіралеподібні форми.
Маньєризм поширився: у Франції — Школа Фонтенбло (Россо, Пріматіччо); у Північній Європі — у Празі при Рудольфі II (Спрангер, Гольціус); в Іспанії — Ель Греко (“Поховання графа Оргаза”, 1586), що поєднав візантійські та венеціанські впливи.
Архітектура: вестибюль Бібліотеки Лауренціана Мікеланджело (1523–1528), Палаццо дель Те Джуліо Романо (1524–1534) — з ілюзіоністськими фресками.
Маньєризм завершився близько 1600 року, поступившись бароко Караваджо та Карраччі. Спочатку вважався занепадом, у 20 столітті переоцінений за технічну майстерність, духовну інтенсивність та експерименти. Вплинув на експресіонізм, кубізм, сюрреалізм — Пікассо, Матісс, де Кіріко.
Сьогодні маньєризм — символ перехідної епохи, де мистецтво стає інтелектуальною грою, відображаючи кризу гуманізму. (Приблизно 4560 символів, включаючи пробіли.)
Детальний огляд маньєризму в 16 столітті
Маньєризм — це перехідний художній стиль, що виник у 16 столітті як реакція на ідеальну гармонію Високого Відродження. Він панував переважно в Італії з 1520 по 1600 рік, поширюючись на Францію, Північну Європу та Іспанію. Термін “маньєризм” походить від “maniera” (стиль), і спочатку мав негативний відтінок, позначаючи надмірну штучність. Однак сучасні дослідження підкреслюють його інноваційність, відображаючи соціальні, релігійні та наукові кризи епохи: Реформацію (1517), відкриття Америки та геліоцентризм Коперника, що підірвали антропоцентризм.
Історичний розвиток
Ранній маньєризм (1520–1535) почався в Флоренції та Римі. Впливи: відкриття статуї Лаокоона (1506), роботи Мікеланджело (“Лівійська Сивілла”, 1508–1512). Піонери — Понтормо та Россо, учні Андреа дель Сарто. Понтормо в “Йосип в Єгипті” (1515–1518) ввів не-натуралістичний простір. Россо — у “Знятті з хреста” (1521) — емоційну динаміку.
Високий маньєризм (1535–1600) — придворний стиль, зосереджений на еліті. У Флоренції — Бронзіно, в Римі — послідовники Рафаеля (Джуліо Романо). Поширення: Школа Фонтенбло у Франції (Россо, 1530; Пріматіччо), Прага при Рудольфі II (Спрангер, Гольціус), Іспанія (Ель Греко).
Закінчення: близько 1600, з появою бароко (Караваджо, Карраччі). Переоцінка у 19–20 ст., вплив на модернізм.
Характеристики стилю
- Фігури: Подовжені кінцівки, маленькі голови, серпентинові пози (S-подібні), нестабільність.
- Простір: Сплощений, неоднозначний, з ірраціональними елементами.
- Кольори: Яскраві, неприродні, контрастні.
- Композиція: Асиметрія, штучність, декоративність, еротика.
- Теми: Релігійні, міфологічні, алегоричні, з емоційною ізоляцією.
Маньєризм відійшов від ренесансної пропорції, балансу та краси до екстремальної вишуканості, часто з психологічною напругою.
Ключові художники та твори
Ось таблиця з основними представниками та прикладами:
| Художник | Роки життя | Ключові твори | Характеристики |
|---|---|---|---|
| Джакопо да Понтормо | 1494–1557 | “Зняття з хреста” (1525–1528), “Йосип в Єгипті” (1515–1518) | Вихрові фігури, яскраві кольори, емоційна агітація. |
| Россо Фіорентіно | 1495–1540 | “Зняття з хреста” (1521), “Мертвий Христос з ангелами” (1526) | Френетичний рух, анти-класичні пропорції. |
| Парміджаніно | 1503–1540 | “Мадонна з довгою шиєю” (1534–1540), “Автопортрет у опуклому дзеркалі” (1524) | Подовжені форми, спотворена перспектива, інновації в графіці. |
| Бронзіно | 1503–1572 | “Елеонора Толедська” (1545), “Алегорія з Венерою та Купідоном” (1545) | Холодні портрети, алегорична еротика, витончена техніка. |
| Бенвенуто Челліні | 1500–1571 | “Персей з головою Медузи” (1545–1554), Сільничка (1543) | Серпентинові скульптури, декоративність. |
| Джамболонья | 1529–1608 | “Викрадення сабінянок” (1581–1583) | Багатоперспективні групи, динаміка. |
| Ель Греко | 1541–1614 | “Поховання графа Оргаза” (1586), “Вид Толедо” (1599–1600) | Духовність, подовжені фігури, містичні пейзажі. |
| Паоло Веронезе | 1528–1588 | “Весілля в Кані” (1563) | Монументальні сцени, венеціанські кольори. |
Вплив та спадщина
Маньєризм вплинув на бароко (Берніні), неокласицизм та модернізм. Пікассо, Матісс, де Кіріко черпали з його форм. У архітектурі — динамічні фасади, ілюзіонізм (Палаццо дель Те). Сучасні інтерпретації: у кіно, манзі, дизайні. Дослідження підкреслюють його роль у відображенні кризи гуманізму, з акцентом на інтелектуальну гру.
Цей стиль — не занепад, а еволюція, де мистецтво стає саморефлексією. Детальніші приклади: у скульптурі — “Перемога” Мікеланджело (1532–1534); в архітектурі — вестибюль Лауренціани. Північні варіанти: еротична міфологія у Празі, пейзажі у Нідерландах.
Таблиця хронології
| Період | Ключові події | Представники |
|---|---|---|
| Початки (1500-і) | Впливи Лаокоона, Мікеланджело | Андреа дель Сарто |
| Ранній (1520–1535) | Анти-класицизм у Флоренції | Понтормо, Россо |
| Високий (1535–1600) | Придворний стиль, поширення | Бронзіно, Ель Греко |
| Закінчення (1600+) | Перехід до бароко | Караваджо |
Маньєризм відображає епоху невизначеності, де краса — у штучності.